Про мадяризацію Закарпаття мало хто говорить. Це досить табуйована тема. А між іншим, про неї варто говорити! Адже угорська влада, особисто прем’єр Віктор Орбан «знюхався» з путіним і з надією чекав, коли впаде Київ, за 3 дні. Угорщина і зараз діє тими ж методами, що 3 століття тому, тільки м’якіше, хитріше: роздача паспортів, підкуп місцевих чиновників, розповсюдження угорських мовних курсів, опір мовному законодавству України.
Місцеві історики і політики, які сидять на зарплаті у Будапешта, мовчать, набравши в рот води. А тих сміливців, котрі намагаються повернути цю тему у недійне русло – цькують і називають “провокаторами”. Мовляв, це «не на часі», а Угорщина нібито допомагає Україні.
Нещодавно тему мадяризації Закарпаття підняв у фейсбуці відомий письменник Юрій Винничук. Ось що він пише:
«…про знищені українські села в Угорщині. Але про це писав ще Іван Франко:
Водночас із австрійськими привілеями впав на русинів угорський гнів. «На русинів перенесли мадяри всю ненависть, якою палали до росіян за погром 1849 р.; нищити русинів зробилося немов патріотичним обов’язком мадярським, дарма що сповнювання сього ніби патріотичного обов’язку вело за собою економічну руїну, духову темноту і безпомічність півміліонної маси народу, виключало від цивілізаційного розвою і поступу цілі обширні комітати, деморалізувало і доводило до цілковитого етичного здичіння угроруську інтелігенцію, найпаче ту її часть, що з покликання свойого повинна би стояти на сторожі гуманності і етичних ідеалів – духовенство вище і нижче».
Дійшло до того, що усі три руські єпископи стали підтримувати мадяризацію церков, а за тим і шкіл. Священики і вчителі стали цуратися рідної мови, соромитися її.
Франко наводить у статті приклади того, як мадяри переслідували тих, хто не відмовився від рідної мови. Як затравили священика в Мукачеві, в якого був на парохіяльній камениці напис руською мовою. Як шкільний інспектор, запрошений на обід до священика, обурився тим, що його донька розмовляє по-руськи: «Я не можу їсти обіду разом з таким мадярським горожанином, котрий не навчив своєї дитини по-мадярськи, котрого дитина гавкає варварським жаргоном!». По сім вийшов мадяр з хати не попрощавшися з гостинним господарем». Описує випадки, коли виганяли з гімназії учнів, які на запитання, якої вони національності, відповідали, що руської.
«Мадярська свободолюбність і толеранція, – продовжує І. Франко, – доходить до того, що мадяри забороняють угорським русинам відбирати руські часописи з Галичини, навіть не політичні, лиш літературні або призначені для дітей, забороняють зноситися з галицькими, одбирають листи, писані до угорських русинів, і т. д. Навіть в абсолютній Росії не робиться таких речей так явно, з таким цинізмом, а особливо з устами, повними грімких фраз про свободу, толеранцію і цивілізацію.
Щоби знищити всякі сліди Русі на Угорщині, наказав уряд перемінювати назви не лиш місцевостей, але й осіб, і то як імена, так і прозвиська на лад мадярський. Імена: Михайло, Осип, Гаврило, Василь, Стефан, Павло, Юрко, Олекса перемінено на Mihäly, József, Janos, Gabor, Bazil, Istvän, Pal, György, Sandor; по-руськи не смій тепер назватися, коли не хочеш наразитися на тисячі різних прикростей.
Те саме з прізвищами. «Подібно чисто руські назви сіл попереміновано на мадярські, і так: Нове Село – Bereg Ujfalu, Дубровка – Cserhalom, Розтока – Gazló, Сільце – Kisfalu, Гребля – Felsö Kafaszló, Залуже – Kis-Almäs, Яблоново – Nagy Almäs, Дунковиця – Nyiresfalva, Пістрялово – Pisztrahäza, Локоть – Abränka, Завидово – Zavidfalva, Чорний Потік – Fekete patak, Юровиця – Pargyörgyfalva, Неліпино – Harsfalva, Стройна – Malmös, Скотарсько – Kis-Szolyva, Гукливоє – Ingo, Воловоє – Ökörmezö, Лисичово – Rokamezö, Новоселиця – Felscö-Neresznicze, Студеное – Hideg patak, Крива – Tiszu-Kirva, Тарново – Kökenyes і т. д. і т. д. Кільканадцять назв місцевостей позістало й досі руськими; мадярів се кололо, і щоби увіковічити ювілей тисячоліття, а заразом показати Європі, що русинів зовсім нема в Угорщині, порішили і ті останні назви поперемінювати на мадярські. Так, отже, піввічні села руські стануть тепер, бодай на око, чисто мадярськими і від 1896 р. будуть називатись: Русково – Kärpät-oroszi, Руська Поляна – Navasmerö, Русь-Крива – Sebes-patak, Косова Поляна – Kaszómezo, Нересниця – Kirälyfölgye, Куштино – Refalu, Задня – Zerfalu, Майданка – Hamvas і т. д.»».
Довідково: Мадяризація (від угор. magyar «угорець», «угорська мова») — насильне переведення на угорську мову і насаджування «угорської культури» неугорським народам.
Термін «мадяризація» набув найбільшої популярності в історіографії стосовно періоду 1867–1918, коли угорська верхівка під приводом самоврядування розгорнула цілеспрямовану, амбітну та досить агресивну політику з асиміляції неугорських народів на землях Угорського королівства. Об’єктами цієї політики були хорвати, словаки, трансільванські сакси, румуни, євреї, карпатські русини (українці), роми, серби.
Повністю стаття у виданні «Збруч», 2017 рік «Під сусідськими обцасами».
Зауважуємо: Відголоски тих подій, які відбувалися в часи угорського панування на Закарпатті, залишаються досі. Для прикладу, потужне угорське лобі у Ватикані перешкоджає приєднанню Мукачівської Греко-католицької церкви до УГКЦ. І складається дуже дивна ситуація: греко-католицька церква на Закарпатті стає впливом Угорщини, хоча загалом, по Україні, греко –католики віддані патріоти України. Угорщина потихеньку завойовує греко-католицькі єпархії в прикордонних регіонах. Причому, греко-католики в Угорщині – це мадяризовані русини-українці!
