Заступник міністра закордонних справ, держсекретар Угорщини Левенте Мадяр під час лекції Паризькому інституті політичних досліджень (Sciences Po) заявив, що після Першої світової війни Угорщина «пожертвувала двома третинами своїх територій заради миру» і провів пряму паралель з Україною, яка, за його словами, мала б «віддати п’яту частину своїх земель».
«Мир іноді буває болісним. Питання в тому, що важливіше – збереження життєздатності країни чи прив’язаність до кількох тисяч квадратних кілометрів», — заявив угорський посадовець.
«Історичні лекції» у стилі путіна
Свою промову Мадяр розпочав словами: «Більшість наших рішень ми ухвалюємо, спираючись на історичний досвід». Відтак він фактично перетворив виступ на політичну пропаганду у стилі володимира путіна, переповідаючи власну версію історії.
Він назвав Тріанонський договір 1920 року «стратегічною жертвою угорського уряду заради миру», хоча насправді це було покарання за поразку агресора у Першій світовій війні.
Говорив про «численні окупації» Угорщини — від Османської імперії до Габсбургів та Росії, — але повністю оминув факт, що у ХХ столітті сама Угорщина була на боці агресорів: спершу у складі Австро-Угорщини, а згодом як союзник нацистської Німеччини!
Він підкреслював, що «Захід завжди залишав угорців самих», що, за його словами, нібито виправдовує нинішню політику Будапешта щодо «примирення з Росією».
та Лоран Сен-Мартен, міністр-уповноважений з питань зовнішньої торгівлі Франції 26 вересня 2025
Порівняння України з Угорщиною після Першої світової війни — маніпулятивне і небезпечне:
- Угорщина тоді була на боці агресорів і заплатила за поразку. Україна ж — жертва агресії, що захищається.
- Тріанон не був «добровільним миром», а жорстким диктатом переможців.
- Заклик «віддати територію заради миру» легітимізує агресію і повторює кремлівські наративи.
Чому така аналогія хибна?
Угорщина була агресором. У Першій світовій війні вона воювала у складі Австро-Угорської імперії на боці Центральних держав. У Другій світовій війні — стала союзницею Гітлера, брала участь в окупаційних кампаніях, у тому числі проти СРСР. Отже, територіальні втрати були не «пожертвою заради миру», а наслідком поразки агресора.
Тріанонський договір (1920). За його умовами Угорщина втратила землі, де більшість населення становили інші народи (словаки, румуни, хорвати, українці), й ці території були приєднані до сусідніх держав. Для сусідів це стало відновленням історичної справедливості, для Угорщини — «національною трагедією». Але це було не добровільне рішення, а диктат переможців після програної війни. Україна — жертва, а не агресор. Росія веде загарбницьку війну проти України, руйнуючи міста і вбиваючи мирних людей. Вимога, щоб жертва війни «віддала територію» агресору, означає заохочення злочину й відкриття дороги до нових захоплень.
Використання теми Тріанону стало традиційним інструментом угорської політики — від міжвоєнних реваншистських настроїв до сучасної риторики партії Фідес. Орбан та його соратники перетворюють історичну травму на виправдання власної позиції «миру за всяку ціну», що фактично збігається з інтересами Кремля.
Як і Орбан, держсекретар Левенте Мадяр свідомо використовує історичні травми для виправдання нинішньої проросійської лінії Угорщини. Це не історія, а політична маніпуляція, спрямована на підрив єдності Заходу і тиск на Україну.
