Віктор Трошкі – кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри фізико-математичних дисциплін Українсько-угорського навчального інституту Ужгородського національного університету.
Свого часу він закінчив математичний факультет УжНУ, відтак вчився в аспірантурі при механіко-математичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка і в 2016-му році захистив кандидатську дисертацію на тему “Квадратично фі-субгауссові випадкові величини та процеси”.
В УжНУ Віктор Трошкі викладає різні дисципліни, серед яких математичний аналіз функції однієї змінної, комплексний математичний аналіз, функціональний аналіз, теорія ймовірності.
Вірніше, викладав, тому що зараз він – боєць 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Збройних Сил України.
А ще Віктор Бейлович Трошкі – етнічний угорець. Він не проходив строкову службу в ЗСУ, не закінчував військову кафедру при університеті, не мав ні армійського, ні тим більше бойового досвіду. А значить, не перебував у резерві чи запасі й не підпадав під мобілізацію, тому міг і далі спокійно читати лекції студентам чи займатися науковою діяльністю.
Проте в перші ж дні повномасштабного вторгнення Росії доцент УжНУ добровільно пішов у військкомат і став солдатом 128-ої гірсько-штурмової бригади.
«Я народився в селі Кінчеш під Ужгородом, – розповідає Віктор, вмостившись на полінах, накритих маскувальною сіткою. – За національністю угорець. Мої бабуся й дідусь по татовій лінії майже не говорили українською, але батьки вдома навмисно спілкувалися двома мовами – угорською й українською, тому я досконало вивчив обидві.
Моя дружина – українка, вона з іншого села біля Ужгорода. Ми вчилися в аспірантурі, тому вона теж викладає в УжНУ. Маємо двох синів: Давиду три рочки, а Даніелю – один. І ми так само розмовляємо з ними двома мовами: я – угорською, а дружина – українською. Молодший, Даніель ще не розуміє, куди я подівся, а Давид знає, що “тато ганяє поганих дядь”. – розповів Віктор у інтерв’ю.
Через кілька днів після початку війни він прийшов у військкомат, щоб записатися добровольцем у ЗСУ. Перед тим розповів про своє рішення рідним. Вони були, м’яко кажучи, не в захваті. Однак прийняли його без заперечень.
– Чому ви вирішили піти на війну? – питає у Віктора журналіст.
– Події останніх днів на Київщині це дуже промовисто ілюструють. Моя бабуся за татом (та, що майже не говорила українською) часто розповідала мені, як червона армія в 1944-му році звільняла Закарпаття. І як ставилася до угорців. Було те саме, що ми бачимо зараз у Бучі, Ірпені, Гостомелі та інших населених пунктах – один до одного.
Мого дідуся репресували й відправили на Донбас тільки за те, що він був угорцем. Потім, через роки, його реабілітували. Бабуся вже померла, але коли почалася ця війна, я дуже яскраво згадав її розповіді й вирішив зробити все, щоб подібне жахіття знову не докотилося до Закарпаття. І до України теж, але поки маємо те, що маємо…
21 березня, будучи на війні, Віктор дізнався, що президія Закордонного відділення Академії наук Угорщини на своєму засіданні присудила йому Почесну відзнаку імені Ороня Яноша “за вагомий внесок у розвиток науки”. Це одна з найвищих відзнак Академії наук Угорщини, якою щороку нагороджують як учених із Угорщини, так і з-за кордону.
Повне інтерв’ю Віктора Трошкі читайте на “Українській Правді”.
