Угорщина в своїй більшості – це одна з небагатьох європейських націй, яка патологічно не вміє робити правильні висновки з історії. Особливо – в контексті стосунків із сусідами.
Керівництво Угорщини ніяк не може злізти з великоімперської ширки, та замість поглиблення співпраці з іншими членами європейської родини вони продовжують поводити себе як реальні бідні родичі. Озлоблені, заздрісні, агресивні і інфантильно вперті у тому, щоб надалі створювати проблеми, замість почати їх розвʼязувати, поміняти «Велику Угорщину» на «Велику Європу», а ситуаційну корисливість – на довгострокове партнерство.
Будапешт безумовно мусить принести вибачення за свою поведінку типового дворового жлоба не лише Україні, але і ЄС, який має більше клопотів, ніж переваг від їх членства.
Я б пішов настільки далеко, що підняв би питання позбавлення їх безвізу.
Але то справа Брюсселю.
А от справа Києва – поставити наступне питання руба.
У 1943 році в селі Корюківка, що в Чернігівській області, угорці-колаборанти Третього рейху (а я нагадаю, що в Другій світовій війні Угорщина брала участь на боці нацистської Німеччини) спалили село і вирізали близько 7000 наших співгромадян – українців.
Це були переважно жінки, діти і літні люди.
Цей акт терору і геноциду отримав назву «Корюківська трагедія».
Масштаби трагедії — виняткові, адже Корюківські вбивства за кількістю жертв майже у 45 разів перевищують білоруську Хатинь (де вбили близько 150 осіб), у 41 — вбивства у чеському Лідице, у 12 — різанину у французькому Орадурі.
Наприкінці 2021 року федеральний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр у межах свого візиту в Україну навіть відвідав меморіал Корюківської трагедії на Чернігівщині.
Для німців – це чергова чорна сторінка їх історії, за яку їм соромно і совісно.
А от угорці – реальні виконавці розстрілів і спалень у Корюківці, завжди уникали цієї теми, і замовчати її їм доволі довго допомагав ще один людожерський режим – Радянський Союз.
За часів СРСР про цю трагедію не дуже любили згадувати саме через центральну роль угорців у ній, бо ядром “карального загону” була 105 легка угорська дивізія.
Справа в тому, що Кремль всіма силами намагався втримати Будапешт у складі Варшавського договору, тому «карателями» у радянській пропаганді угорці ну ніяк бути не могли.
Це – одна з причин чому символом військових злочинів нацистів на території СРСР радянська пропаганда зробила саме білоруську Хатинь, бо Корюківка, в якій громадяни однієї союзної республіки стратили кілька тисяч громадян іншої республіки-союзника – вперто не підходила на цю роль, незважаючи на масштаб трагедії.
До чого я це все вам розповідаю?
До того, що на мою персонально думку – перш ніж дозволяти Будапешту відкривати свого рота в наш бік і щодо нашої держави, населення, мови і історії, від них варто було би отримати щонайменше офіційні вибачення за Корюківську трагедію.
А в ідеалі – компенсацію кожному українцю, чий родич був серед тих 7000 вбитих і спалених заживо українців в Корюківці.
Якщо угорцям пропонували патронаж – можна обмежити їх вибір Чернігівською областю, нехай спокутують таким чином кармічний гріх.
І лише після цього – вести якусь цивілізовану дискусію про «права угорців на Закарпатті», «мовні меншини», чи блокування Будапештом будівництва ще одного блоку української атомної електростанції на догоду Кремлю.
Автор: Дмитро Наталуха український політичний та громадський діяч, Народний депутат України IX скликання (“Слуга Народу”), член ПАРЄ.
